Років з 15 тому, коли всі підряд виїзджали за кордон, я була впевнена, що нікуди ніколи не виїду. Так, за місячну зарплату можна було прожити тижнів два. Так, одягалась я переважно на "беушці". Так, м"ясо купувалось лише на неділю. А риба - лише на свята. Мене принижували в чергах та державних інстанціях, вимагали хабарів в лікарнях. Але я свято вірила, що отут я - людина. А отам - буду ніким.
Минали роки. Все більше знайомих зникло за кордонами. Їх сторінки в соцмережах рясніли яскравими фото супермаркетів, пальм і басейнів. Майже ніхто не повертався. Забирали з собою родини. Одиниці все ж повернулись. Спробували почати в Україні те, чого навчились за кордоном. Інші - просто "повертались з заробітків". Зароблене вкладали в гучні весілля, в хабар для вступу до вишів, в двоповерхові хати, в іномарки...
Форест Гамп порівнював наші долі з пір"їною, котру несе вітер. І куди він занесе - то вже від пір"їни залежить дуже мало. Отак сталось і зі мною. Я опинилась в Польщі. Не на заробітках і не туристом. І приготувалась "бути ніким". Бо кому тут був потрібен мій диплом і мій досвід?
Безліч українців як приїзджає, так і повертається додому з такою ж установкою - "я там ніхто". Чудові спеціалісти з вищою освітою і червоними дипломами миють в Польщі туалети, збирають полуниці і прибирають чужі квартири. Потім повертаються і знову працюють за копійки. Зароблені гроші витрачають. І знову їдуть "побути ніким" за кордон.
Але є інший шлях. Треба нарешті переконати себе, що ти є кимсь незалежно від місця, в якому знаходишся. І навіть від роботи, котру виконуєш. І від соціального положення. Що твоя особистість, якщо вона справді є цінною для людей, завжди знайде дорогу.
Тут, в Польщі, відкривається для відкритих на світ людей безліч шансів. Поліцеальні школи, університети, мовні курси, підтвердження дипломів, нові професії. Я закінчила тут університет. Без хабарів, але з величезним об"ємом нових знань і вмінь. Я маю тут ту ж професію, що й в Україні, заробляю достойно і не відчуваю себе ніким. Багато знайомих земляків відкривають тут фірми, вчаться, розвиваються. І теж не чуються ніким. А зовсім навіть навпаки.
І, хоч буває дуже важко, то не можна підкоритись спокусі все сперти на долю. Легше почувати себе жертвою обставин, іншомовного середовища, нової культури. А відчути себе в Польщі ніким легко. А особливо - коли так і є. Коли не бачиш нічого навколо, крім власної неповноцінності. Коли не помічаєш доброзичливих поглядів і відчинених дверей. І я переконана: навіть батьківщина не дасть таким людям відчуття "буття кимсь". А тим більше - наша згорьована, бідна Україна, котра лиш починає відкривати кордони і серця. Ми зможемо щось змінити лише, якщо будемо кимсь. Українцем, відкритим світові. Вільною людиною.
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
Минали роки. Все більше знайомих зникло за кордонами. Їх сторінки в соцмережах рясніли яскравими фото супермаркетів, пальм і басейнів. Майже ніхто не повертався. Забирали з собою родини. Одиниці все ж повернулись. Спробували почати в Україні те, чого навчились за кордоном. Інші - просто "повертались з заробітків". Зароблене вкладали в гучні весілля, в хабар для вступу до вишів, в двоповерхові хати, в іномарки...
Форест Гамп порівнював наші долі з пір"їною, котру несе вітер. І куди він занесе - то вже від пір"їни залежить дуже мало. Отак сталось і зі мною. Я опинилась в Польщі. Не на заробітках і не туристом. І приготувалась "бути ніким". Бо кому тут був потрібен мій диплом і мій досвід?
Безліч українців як приїзджає, так і повертається додому з такою ж установкою - "я там ніхто". Чудові спеціалісти з вищою освітою і червоними дипломами миють в Польщі туалети, збирають полуниці і прибирають чужі квартири. Потім повертаються і знову працюють за копійки. Зароблені гроші витрачають. І знову їдуть "побути ніким" за кордон.
Але є інший шлях. Треба нарешті переконати себе, що ти є кимсь незалежно від місця, в якому знаходишся. І навіть від роботи, котру виконуєш. І від соціального положення. Що твоя особистість, якщо вона справді є цінною для людей, завжди знайде дорогу.
Тут, в Польщі, відкривається для відкритих на світ людей безліч шансів. Поліцеальні школи, університети, мовні курси, підтвердження дипломів, нові професії. Я закінчила тут університет. Без хабарів, але з величезним об"ємом нових знань і вмінь. Я маю тут ту ж професію, що й в Україні, заробляю достойно і не відчуваю себе ніким. Багато знайомих земляків відкривають тут фірми, вчаться, розвиваються. І теж не чуються ніким. А зовсім навіть навпаки.
І, хоч буває дуже важко, то не можна підкоритись спокусі все сперти на долю. Легше почувати себе жертвою обставин, іншомовного середовища, нової культури. А відчути себе в Польщі ніким легко. А особливо - коли так і є. Коли не бачиш нічого навколо, крім власної неповноцінності. Коли не помічаєш доброзичливих поглядів і відчинених дверей. І я переконана: навіть батьківщина не дасть таким людям відчуття "буття кимсь". А тим більше - наша згорьована, бідна Україна, котра лиш починає відкривати кордони і серця. Ми зможемо щось змінити лише, якщо будемо кимсь. Українцем, відкритим світові. Вільною людиною.
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
Ніхто нікому нічого ніде просто так не дає. Просто треба взяти те що можеш, де можеш. І поляки теж не зобов'язані прогинатися ні перед ким із чужинців. А ті, що шукають винних - просто дурні. Бо пусте скигління ніколи не замінить власних зусиль
ВідповістиВидалитиЦілком вірно всюди треба починати з мови тієї чи іншої країни і друге щоб неробив - ла проявити бажання і наполегливість.
ВидалитиМова ж не про те, і автор не скиглить якщо ви зауважили. Навпаки. Автор закінчила в Польщі університет і добилась там того що не могла добитись тут на нашій сплюндрованій Ненці-Україні. В Польщі значно краще ставляться до чужоземців і зокрема українців ніж в Україні де кругом хабарники і бандюжня, та бідний зубожілий люд, де нівелюється чесність, старанність і знання. Там ні. Там навпаки цінують. Якщо ти щось умієш то обов’язково знайдеш свою нішу на ринку праці, інколи одразу. Але частіше доведеться позбирати полуницю, попідмітати чи помити туалет, але то такий шлях до успіху.
ВидалитиТак а розкажіть, ким ви там працюєте, яку освіту здобули, думаю буде всім цікаво :)
ВідповістиВидалитиПоки не вивчила мови, працювала де доведеться. Потім, працюючи в дитсадку помічником вихователя, підтвердила диплом вихователя і психолога. Зараз працюю вихователькою, але хочу змінити працю. Тому ще паралельно закінчила університет - психолог транспорту. Живу в Польщі
Видалити
ВідповістиВидалитиЦікаво буде тоді коли вивчиш мову країни по еміґрації закінчиш вищий чи середній заклад працюєш і дістаєш задоволенняз праці і повагу ,за винагороду вже не говорю.А так кождий має свійстиль в праці і нерозголошує свойого досягнення публічно. А розказати можна казку.
Ви велика молодець, успіхів Вам! (впевнена, що з таким ставленням до життя вони не забаряться) :)
ВідповістиВидалитиДякую ☺ І вам також))
ВидалитиДякую вам за ці дуже доречні в наш час слова. Можна бути й Ніким у власній країні...а можна довести, що ти є Хтось у чужій, але насамперед собі.
ВідповістиВидалитиДуже влучно сказано
ВидалитиРоків 30-15 тому коли люди почали масово їздити по світах, хто в Москву на будову, а хто і Італію чи Іспанію, підмивати тамошніх пенсіонерів, я думав що от-от на нашій планеті відбудеться Армагедон, і кудись Їхати немає жодного сенсу. Так мені втовкмачували в голову на зібранні і так я проповідував іншим людям. Але пройшов час і ті хто з піною з рота запевняв про близький Армагедон або склеяли ласти, або набули стану жалюгідного, інші поводять себе так наче нічого й не говорили, ніі про що таке не запевняли … .
ВідповістиВидалитиОт і мені вдалось побувати в Польщі. Так я себе там відчув людиною в соціальному плані. Точніше в плані купівельної спроможності. Тут я себе відчував просто особистістю неповторною, яку любить Бог, а там іще і купівельно спроможною. Погодьтесь що це краще якщо тебе любить бог і ти при цьому ще й купівельно спроможний ніж просто бути купівельно спроможним.
В боротьбі за виживання на нашій сплюндрованій ненці-Україні мені вдалось здобути чимало досвіду і спеціальностей що підтверджені і непідтверджені державними дипломами. Крім вищої технічної освіти, маю ще й спеціальність токаря і фрезерувальника, підкріплені досвідом роботи і дипломом. Коли я на співбесіді показав керовніку диплом, сказав що працював токарем і прочитав креслення то він поставив мене працювати за токарний верстат навіть без підтвердження і нострифікації диплому.
Звісно що ще перед поїздкою до Польщі я походив місяць на курси і вивчив польську мову на розмовному рівні, так що можу вільно спілкуватись з поляками на побутові теми; погода, спорт, політика т. п. Мова - це ключ до нормальних робочих місць і кращої заробітної платні. Без мови ви будете Му-Му. І вам світить або огірки рвати, або замітати, або туалети мити, … .
Є тільки дві складові успіху роботи в Польщі 1.Мова. 2. Щось уміти робити. Ну хоть щось, ну щоб у вас хоть одна рука була права. І тоді у вас все буде добре, і нормальна посада знайдеться, і колектив і заробітна плата. Можливо не одразу, можливо Вам доведеться 2-3 робочих місця змінити що Вас не влаштовують з різних причин. Просто повинен пройти певний період щоб ви зорієнтувались в нових умовах в новому середовищі і збагнули що воно мало чим відрізняться від звичного. Адаптативно-орієнтувальний період. Фактично все те саме тільки працювати легше, вимоги менші, а гроші більші. От вся різниця. Я працював токарем там і тут тому можу порівняти.
Ну і на кінець уявляєте як це все життя прожити в нашій засраній Україні, ніде не бути, нічого не бачити. А тільки вислуховувати брехні чергових політиків-вахтовиків що прагнуть збагатитись за кошт народу Про те що колись, можливо, вони «збудують» у нас те що в нормальних країнах уже давно збудували. У тій же Польщі.
Якщо Ви тут, в Україні, хоть щось, хоть щось умієте, маєте хоть якийсь досвід, володієте хоть якимись прикладними знаннями і вміннями, то в скорому часі у Польщі Ви станете Людиною. Рік, два не довше, а можливо і швидше. Гроші то швидше підуть, але щоб стати Людиною то одних грошей маловато буде. Все нормально буде. Потрібно самоорганізуватись, взятись за діло і потрібний Вам результат не забариться.
дякую, повністю згодна!
Видалити