Патріотизм з-за кордону: блюзнірство чи любов?

Вчителі хворіють на серце й на горло. Перукарок болить хребет. А емігрантів чіпається така професійна хвороба як "патріотизм". От виїжджають, акліматизовуються в приязному кліматі – і починають посилено любити Україну.

Чіпляють на робочий стіл і заставку телефону картинку в жовто-блакитних барвах. На дзвінок ставлять гімн України. Ходять у вишиванках по Нью-Йорку і Варшаві (добре, що тепер в моді етностиль). Хоч вдома вишиванок не мали і на заставці були квіточки і круті тачки.

Емігрант вчить, як на світі жить, чи чому не люблять емігрантів

Колись в далеких 90-х, коли в зарплату видавали лампочками і ялинковими прикрасами, а памперси були розкішшю, моя знайома вийшла заміж в круту європейську столицю. Приїжджала додому вона рідко, зате її мама їздила в гості досить часто і по приїзді тероризувала сусідів і знайомих незмінною темою: «А от у Франції…» По двох хвилинах спілкування з нею співрозмовник починав ненавидіти і Францію, і екзальтовану маму.  «А от у Франції» все було геніальне: медицина, продукти, транспорт, одяг. Там також були наймудріші люди, до котрих українцям – як до неба пішки. Діти були здоровішими, повітря – чистішим, трава – зеленішою.

Чи обов'язково зустрічати рідних з дороги?

Це не мій текст. Я просто переклала статтю Наталі Радулової, і переповім її, бо хочу, щоб це прочитало якомога більше українців. І особливо - українок.

"Я познайомилась в  літаку з однією милою жінкою та її братом. Коли літак приземлився, вони запитали, чи хтось мене зустрічає  в аеропорту. Я згадала слова чоловіка: "Бери таксі з аеропорту, не торгуйся". "Ні, - відповіла я, - ніхто".

Прекрасний світ: Віденська опера та братиславська кава

В варшавському аеропорту пасажирів літаків зустрічає велетенський рекламний напис «I...taki  świat jest piękny!» (І таким світ є прекрасним!). І, хоча то лише реклама туристичної фірми, та моя знайому, наприклад, ті слова зворушили до сліз. Думаю, не тільки її. Може, тим, хто відривається від землі і бачить її красу згори, та велич видніша і помітніша.

Подорож літерою «W»: депресія і ейфорія емігранта

Українець, котрий потрапляє за кордон і залишається там надовго, переживає справжній емоційний шквал. Десь на просторах Інтернету прочитала, що початки життя на чужині можна порівняти до форми літери «W». Уявним олівцем спробуємо повторити її кшталт, а заразом і криву наших емоцій по приїзді в чужу країну.